«Карпати. Шари пам’яті – подорож крізь час і краєвиди» – така тема цьогорічного проєкту, який отримав фінансування з державного бюджету Польщі в рамках програми Польсько-Української Ради Обміну Молоддю.

У проєкті беруть участь учні та вчителі трьох навчальних закладів: Микитинецького ліцею в Івано-Франківську (Україна), ліцею № 23 ім. Романа Гурика в Івано-Франківську (Україна) та Центру професійної та безперервної освіти «Електрик» у Новій Солі (Польща).

Нашу зустріч ми традиційно розпочали у Кракові. Звичайно ж, не обійшлося без спільного фото на Ринковій площі «під Адасем», тобто біля пам’ятника Адамові Міцкевичу.

Прогулюючись Краківською Ринковою площею, ми шукали натхнення для наших подальших проєктних заходів. Відвідали затишну крамничку чаю, яка стала своєрідним вступом до майстер-класів із компонування трав’яних зборів. А візит до «Магії мінералів» відкрив перед нами захопливий світ каменів, прикрас і незвичайних експонатів із різних куточків світу.

А ввечері настав час привітання в гостинному пансіонаті Jurkowski, спільної інтеграції та перших розмов.

І, здається, ми вже можемо сказати одне: нам добре разом і ми вже встигли одне одному сподобатися!

Попереду на нас чекають наступні дні, сповнені зустрічей, відкриттів, навчання та спільних пригод. Карпатська подорож тільки починається!

2 вересня 2026 

3 вересня 2026 | Матерія Карпат

Сьогоднішні майстер-класи були присвячені «Матерії Карпат» — поняттю, у якому переплітаються різні світи.

Це матерія гір, скель і каміння, геологічна пам’ять землі, з якої постає величний Карпатський хребет. Але водночас це й матерія невидима — людська пам’ять, культура, традиції, спільнота та спадщина поколінь, що споконвіку живуть серед цих гір.

Нашу сьогоднішню мандрівку ми розпочали в місцевому будинку культури , вирушивши до гірського потоку на пошуки каміння. Ми шукали не коштовності, а прості, необроблені камені — такі, якими їх створила сама природа, шліфуючи водою, часом і вітром.

А потім, під уважним і турботливим поглядом запрошених майстринь, ці звичайні камінці перетворилися на наші «камені сили».

Кожен камінь став маленькою історією.

Кожен отримав власний голос.

Кожен — своє таємне значення.

Деякі ми залишили майже такими, якими знайшли їх у потоці. Адже їхня краса була саме в цій природній простоті — нерівній, суворій, справжній.

Вони нагадали нам, що природі не потрібна досконалість, щоб бути прекрасною.

На інших з’явилися загадкові знаки, значення яких відоме лише їхнім творцям. Так народилися особисті амулети — маленькі обереги, що нагадують: справжня краса часто ховається там, де ми найменше її шукаємо — у простих речах, у непомітних деталях, у тому, що щодня лежить поруч із нами.

А десь поміж лініями й знаками ожили стилізовані слов’янські символи. У них ми сховали те, про що не завжди говоримо вголос — свої мрії, сподівання, надії та таємні бажання.

Бо деякі мрії, мабуть, найкраще довірити каменю.

Нехай він береже їх мовчки — так, як гори століттями бережуть свої таємниці.

І знаєте що?

Результати перевершили наші найсміливіші очікування!

У наших руках залишилися не просто камені. З’явилися маленькі особисті світи — неповторні, особливі, створені з частинки карпатської землі та наших власних думок.

Кожен — зі своєю історією.

Кожен — зі своїм символом.

Кожен — зі своєю маленькою таємницею.

Можливо, саме в цьому й полягає одна з найбільших магій Карпат — вони вчать нас бачити незвичайне у звичайному, відчувати силу в простих речах і помічати красу там, де ми раніше могли її не помітити.

4 вересня 2026 року

Третій день проєкту «Карпати: шари пам’яті. Імерсивна подорож крізь час і краєвиди» минув під знаком білого співу та інтенсивної концептуальної роботи над виставкою.

Білий спів — це традиційна, автентична вокальна техніка з гучним, потужним звучанням. Вона походить із традицій слов’янського села й була поширена, зокрема, у Польщі, Україні, Білорусі та Болгарії. Білий спів був невід'ємною частиною повсякденного життя: супроводжував щоденну працю, а також важливі обряди — весілля, поховання та інші події.

Ця техніка ґрунтується на контрольованому крику та поклику. Голос звучить сильно й інтенсивно, сповнений вібрацій, ніби пронизує увесь простір. Однак білий спів — це не лише сила голосу. Передусім це природна, сповнена енергії форма людського самовираження, прояв життєвої сили, емоцій та природної потреби людини виражати себе через звук.

Як писала Марія Конопницька:

«Де чуєш спів — туди заходь,

там добрі серця мають.

Лихі люди, повір мені,

ніколи не співають».

Ми мали величезне задоволення взяти участь у вокальному майстер-класі, який провела Мирослава Зазембло-Хубяк — мисткиня, захоплена карпатськими та балканськими ритмами, а також вокалістка фольклорного гурту Tryptyk.

З раннього дитинства вона цікавиться музикою карпатських гір, словацькою, ромською та лемківською музикою. Її захоплення традиційною культурою також проявилося в танці — брала участь у фольклорних колективах , зокрема Zespół Pieniny та Śwarni. Мирослава є випускницею вокально-акторської школи в Катовіце.

Сьогодні ми мали можливість відчути її надзвичайну енергію, знання та досвід під час спільного співу. Якщо хочете почути її — знайдете її також на YouTube. Щиро рекомендуємо!

А другу половину дня та вечір ми присвятили концептуальній роботі. Були мозкові штурми, обмін ідеями, дискусії, пошук рішень і — найважливіше — величезна кількість творчої енергії.

Крок за кроком ми створюємо наступні елементи, необхідні для втілення великого задуму нашого проєкту. Ідей стає дедалі більше, а попереду ще багато роботи.

І саме це нам подобається найбільше.

 

 

6 вересня 2026

Неділя розпочалася спокійно, але вже від самого ранку було відчуття, що це один із тих днів, у яких часу завжди трохи замало. Попереду ще стільки всього потрібно було зробити. Тож ми знову повернулися до своїх робіт, допрацьовуючи кожну деталь. Камені сили, прикраси, чайні композиції та підготовлені до них етикетки поступово набували завершеного вигляду. Те, що ще зовсім недавно було лише задумом, ескізом чи шматочком матеріалу, починало ставати чимось справжнім — нашим власним слідом, залишеним у цій карпатській історії.

Не підвела й наша незмінна команда фотографів. Камери знову були там, де відбувалося щось важливе, — зупиняли в кадрі не лише результати нашої роботи, а й маленькі жести, емоції та миті, які згодом стануть спогадами.

Після обіду ми вирушили до Сромовців Нижніх. Там на нас чекала одна з найбільш очікуваних традицій кожного нашого проєкту — сплав Дунайцем до Щавниці.

Річка вела нас поміж скелями, а Пєніни вкотре відкривали своє дивовижне обличчя. Було трохи мокрого одягу і дуже багато сміху. Наш добрий знайомий віщун погоди — справжній фахівець — як і обіцяв, подбав про чудову днину, хоча сам Дунаєць вирішив додати до неї трохи власного характеру.

Пєнинський національний парк незмінно захоплює. Високі скелясті стіни, спокійна течія річки та величні Три Корони нагадували нам, що є місця, які можна відвідувати багато разів, але щоразу бачити їх трохи по-іншому. Цього разу гори все ще були занурені в літні барви, хоча осінь уже потроху нагадувала про себе.

Увечері ми повернулися до того, що протягом усього тижня було нашим головним завданням, — до виставки «Карпати. Пласти пам’яті. Імерсивна подорож крізь час і краєвид».

Настав час поглянути на результати нашої спільної роботи трохи відсторонено. Упродовж усього тижня ми збирали образи, звуки, історії, враження та власні ідеї. Тепер усі ці елементи мали знайти своє місце й об’єднатися в одну цілісну розповідь.

Ноутбуки, проєктори, відео, музика, візуальні матеріали та вся технічна частина виставки — усе було ретельно перевірено. Кожна деталь мала значення. Кожен елемент був частиною більшої цілісності.

Адже виставка — це не просто презентація наших робіт. Це своєрідний літопис нашої мандрівки Карпатами — їхніми краєвидами, пам’яттю, культурою та людьми. Це все, до чого ми торкалися, що слухали, відкривали для себе й створювали разом упродовж цього тижня.

А тепер залишилося лише одне — дозволити цій історії прозвучати.

Ось заради таких моментів ми й вирушаємо в проєкти! Поїздка на проєкт — це не лише творчі майстер-класи, цікаві екскурсії, мандрівки та відпочинок. Насамперед це спільна робота, нові ідеї, емоції та результат, яким хочеться поділитися з іншими. І знаєте що? Нам замало просто схвалення глядачів. Ми хочемо бачити й відчувати захоплення! Учора ввечері ми допрацьовували технічну частину нашої виставки: «Карпати — пласти пам’яті. Імерсивна подорож крізь час і краєвиди»

І, звісно ж, вирішили ще трішки її «підкрутити». Дехто «підкручував» її дуууже довго, але… воно того варте! А сьогодні ми побачили результат усієї нашої роботи.

Ми вдивлялися у кадри відео… А потім — на обличчя глядачів. І знову — на наші роботи. Захоплення. Розчулення. Щирі емоції. Це було настільки красиво й зворушливо, що буквально перехоплювало подих. А найкращою оцінкою стало прохання господарів дозволити їм використовувати наш фільм, щоб розповідати про Карпати та популяризувати їх. Що може бути кращим за таку реакцію?

Від щирого серця дякуємо нашим неймовірним господиням будинку культури в Охотниці-Дольній — пані Моніці та пані Галінці. Ви найкращі!

Окремо дякуємо дітям і вчителям Непублічної початкової школи ім. Героїв Кривавої Вігілії в Охотниці-Дольній за теплі слова, добрі побажання та побажання миру для наших українських друзів.

А після обіду на нас чекала ще одна пригода — вирушили до Яворків, де піднялися крісельним витягом «Хомоле».

А ввечері…гриль,пісні,танціі те, що ми любимо найбільше — просто бути разом!

Бо це вже наші останні спільні години на цьому проєкті…Трохи сумно, якщо чесно.

Але дуже хочеться вірити, що це не остання наша зустріч. Можливо, з деякими з вас побачимося вже на наступному проєкті? А поки — насолоджуємося кожною хвилиною. Бо саме з таких моментів і народжуються найкращі спогади.