6 вересня 2026
Неділя розпочалася спокійно, але вже від самого ранку було відчуття, що це один із тих днів, у яких часу завжди трохи замало. Попереду ще стільки всього потрібно було зробити. Тож ми знову повернулися до своїх робіт, допрацьовуючи кожну деталь. Камені сили, прикраси, чайні композиції та підготовлені до них етикетки поступово набували завершеного вигляду. Те, що ще зовсім недавно було лише задумом, ескізом чи шматочком матеріалу, починало ставати чимось справжнім — нашим власним слідом, залишеним у цій карпатській історії.
Не підвела й наша незмінна команда фотографів. Камери знову були там, де відбувалося щось важливе, — зупиняли в кадрі не лише результати нашої роботи, а й маленькі жести, емоції та миті, які згодом стануть спогадами.
Після обіду ми вирушили до Сромовців Нижніх. Там на нас чекала одна з найбільш очікуваних традицій кожного нашого проєкту — сплав Дунайцем до Щавниці.
Річка вела нас поміж скелями, а Пєніни вкотре відкривали своє дивовижне обличчя. Було трохи мокрого одягу і дуже багато сміху. Наш добрий знайомий віщун погоди — справжній фахівець — як і обіцяв, подбав про чудову днину, хоча сам Дунаєць вирішив додати до неї трохи власного характеру.
Пєнинський національний парк незмінно захоплює. Високі скелясті стіни, спокійна течія річки та величні Три Корони нагадували нам, що є місця, які можна відвідувати багато разів, але щоразу бачити їх трохи по-іншому. Цього разу гори все ще були занурені в літні барви, хоча осінь уже потроху нагадувала про себе.
Увечері ми повернулися до того, що протягом усього тижня було нашим головним завданням, — до виставки «Карпати. Пласти пам’яті. Імерсивна подорож крізь час і краєвид».
Настав час поглянути на результати нашої спільної роботи трохи відсторонено. Упродовж усього тижня ми збирали образи, звуки, історії, враження та власні ідеї. Тепер усі ці елементи мали знайти своє місце й об’єднатися в одну цілісну розповідь.
Ноутбуки, проєктори, відео, музика, візуальні матеріали та вся технічна частина виставки — усе було ретельно перевірено. Кожна деталь мала значення. Кожен елемент був частиною більшої цілісності.
Адже виставка — це не просто презентація наших робіт. Це своєрідний літопис нашої мандрівки Карпатами — їхніми краєвидами, пам’яттю, культурою та людьми. Це все, до чого ми торкалися, що слухали, відкривали для себе й створювали разом упродовж цього тижня.
А тепер залишилося лише одне — дозволити цій історії прозвучати.
